Насильство над дітьми – проблема, яка завжди існувала і скоріш за все, ще дуже довго буде існувати у сучасному суспільстві. Сучасність демонструє такі його приклади, як смерть дітей від голоду, загибель їх під час бомбардувань і обстрілу, міжнародних конфліктів, вбивство в таборах біженців, на побутовому ґрунті. Нерідкі і такі форми насильства, як торгівля дітьми, залучення до жебрацтва, проституція, економічна експлуатація, позбавлення житла, коштів для існування, зневага потребами й інтересами. Діти є самою незахищеною і уразливою частиною суспільства, повністю залежною від дорослих. Саме по їх провині діти стають жертвами домашнього насильства, опиняються в зонах стихійних і природних катастроф, військових дій тощо.

Насильство над дітьми – це широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші. 
                                  

                                  Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та  зневажання дітей: 

1. Фізичне насильство – дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, в результаті яких фізичне або розумове здоров'я дитини порушується, або знаходиться під загрозою пошкодження. Наприклад, тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, ременя, ножа, пістолета. Фізичне насильство включає в себе залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому/їй отруйливих речовин або "медичних препаратів, що викликають одурманення(наприклад, снодійних, не прописаних лікарем).У деяких сім'ях як дисциплінарні заходи використовують різні види фізичного покарання - від запотиличників і ляпанців до биття ременем. Фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
2. Сексуальне насильство або розбещення - використання дитини (хлопчика або дівчинки) дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає в себе статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення відносять також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли дитина цього не підозрює: під час роздягання, відправлення  природних потреб.
3. Психологічне насильство –дії одного члена сім’ї на психіку дитини шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю. Психологічне насильство має такі прояви:

-                    використання лайливих слів, крику, образ, принизливих дій, що спричиняють шкоду самооцінці дитини;

-                 вияв брутальності стосовно родичів, друзів дитини, висловлювання чи дії, що вчинені з метою принизити дитини. У психічному насильстві можна виокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
4. Зневага інтересами і потребами дитини - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків, опікунів або інших осіб через об'єктивні або суб’єктивні причини. Типовим прикладом зневажливого відношення до дітей є залишення їх без нагляду, що приводить до нещасних випадків, отруєння і інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідкам. Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш розповсюдженими в сімейних стосунках є психологічна форма насильства: грубість (в 48% сімей), приниження один одного (14%), а також фізичне насильство - побиття (6%). Грубість у взаєминах сприймається більшістю чоловіків та жінок, як норма сімейного спілкування.   Наслідками насильства можуть стати смерть, тілесні ушкодження, іноді безповоротні, самогубства, втрата почуття самоповаги у жертви тощо. Насильство породжує насильство. Постійне грубе ставлення може спровокувати відповідні насильницькі дії. Насильство над дітьми можна класифікувати за такими ознаками:
  -        залежно від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);

-                 за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

-                 за тривалістю: одноразове та багаторазове, що триває довгі роки;

-                 за місцем оточенням: вдома – з боку родичів, в школі – з боку педагогів або дітей, на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих. Факти жорстокого поводження з дітьми і їх експлуатації відомі давно, довгий час ніхто не займався пошуком підтверджень наслідків цих явищ, згубних для фізичного і психічного здоров'я дитини. Майже до кінця ХІХ століття переважаючою залишалася позиція, згідно якої діти є власністю, «майном» батьків, які володіють абсолютним контролем над їх життям і смертю. 
      Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав дитини була Женевська декларація 1923 р., спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист.
         Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини. У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення їх основних соціальних потреб.
          Головним документом сучасності, який регулює законодавство щодо насильство над дітьми на міжнародному рівні є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята у 1989 році і ратифікована більше 175 країнами світу. У Конвенції були сформульовані наступні міжнародні норми з питань насильства над дітьми та відсутності турботи про дітей:
-    стаття 12 містить вимогу про те, щоб діти мали можливість висловлювати свою точку зору в ході судового або адміністративного злочинства;
-     стаття 19 містить вимогу проте, щоб були вжиті законодавчі та адміністративні заходи для захисту дітей від всіх форм насильства та сексуальної експлуатації;
  -   стаття 20 містить вимогу про те, щоб забезпечувався спеціальний захист та допомога всім дітям, котрі полишили свої внаслідок насильства;
  -   стаття 34 містить вимогу про те, щоб були вжиті заходи для захисту дітей від сексуальної експлуатації;
  -   стаття 39 містить вимогу про те, щоб офіційні особи направляли дітей-жертв насильства на реабілітацію.
  Конвенція ООН про права дитини зобов’язує держави, які ратифікували цей документ вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів, щодо захисту дитини від усіх форм фізичного, психічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину.
      Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства згідно з тими міжнародними стандартами, які зазначені у цьому документі. Право дітей в Україні на захист від усіх форм насильства гарантується статтями 28, 52 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Значним кроком України уперед, який визначив проблему забезпечення прав дітей, відповідних умов та механізмів для їхнього гармонійного розвитку загальнонаціональним пріоритетом, став Закон України «Про охорону дитинства», який узаконив засади державної політики у сфері дитинства. Відповідно статті  10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. 
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Зокрема покарання за злочини проти дітей передбачено Кримінальним кодексом України: умисне вбивство дітей – статті 115, 116; доведення дітей до самогубства – стаття 120; нанесення тілесних ушкоджень – статті 121-125; побої та мордування – стаття 126; катування – стаття 127; залишення у небезпеці – стаття 135; насильницьке донорство – стаття 144; викрадення дитини – стаття 146; захоплення дітей в заручники – стаття 147; торгівля дітьми та незаконне переміщення за кордон – стаття 149; експлуатація дітей – стаття 150; статеві злочини проти дітей – статті 155, 156; зловживання опікунськими правами – стаття 167 тощо. Правові й організаційні основи попередження насильства в сім’ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження такого явища, визначає Закон України «Про попередження насильства в сім’ї», прийнятий у 2001 році. Таким чином держава на законодавчому рівні забезпечує захист дітей від: 
         -       усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

-                      втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

-                   залучення до екстремістських релігійних психокультових угрупувань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо, але відсутність чітких підзаконних актів, щодо забезпечення права дитини на захист від усіх форм насильства призводить до того, що в Україні жорстоке поводження з дітьми існує.  
                                                                        Запобіжні заходи проти насильства над дітьми

     Міжнародні експерти визначають наступні форми запобіжних заходів проти насильства на дітьми: первинні, вторинні та третинні.
                                                                                   

                                                                    1) Первинні засоби запобігання 

     Первинні засоби запобігання насильства над дітьми – дії, спрямовані на інформування громадськості щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми та зміну поведінки стосовно виховання дітей. Прикладами таких дій є інформаційні кампанії щодо підвищення громадської свідомості, які проводяться як державними так і недержавними організаціями. Зазвичай первинні засоби запобігання насильства включають у себе наступну діяльність: 
     -    відвідування працівниками соціальної служби та служби охорони здоров’я сім’ю;

     -     проведення навчальних програм з усвідомленого батьківства та розвитку  дитини;

     -    функціонування телефонних ліній допомоги;

     -     консультування у громадських центрах тощо.

Спеціалісти соціальної сфери (соціальні працівники, соціальні педагоги, представники громадських організацій тощо) виконують важливу роль в організації первинних профілактичних заходів щодо жорстокого поводження з дітьми, особливо у проведенні навчання для батьків. Тема усвідомленого батьківства піднімається багатьма громадськими організація, проводяться тренінги/семінари для батьків, щодо основ батьківської компетентності, особливості розвитку дитини раннього віку, реалізації прав дитини в сім’ї, виховання дітей на основі здорового глузду. З метою запобігання жорстокого поводженню з дітьми та захисту їх  від різних форм насильства на місцевих рівнях створюються та розповсюджуються інформаційні матеріали, що містять список інституцій та організацій, покликаних надавати допомогу дітям, перелік органів внутрішніх справ, куди можна звернутися з приводу насильства.
                                                                                     

                                                                              2) Вторинні засоби запобігання

      Вторинними засобами запобігання насильству є спеціалізовані послуги сім’ям, які потребують додаткової допомоги, шляхом визначення „факторів ризику” поганого ставлення до дитини. Для соціального працівника у даному випадку необхідно пам’ятати, що не всі сім’ї, які мають „фактори ризику”, матимуть і випадки поганого ставлення. Підхід відбору – це тільки засіб, що дозволяє забезпечити підтримку тим родинам, які мають додаткові потреби. Таким чином, хоч цей підхід може розглядатися як суперечливий, після відбору відбувається позитивне та корисне втручання. Різноманітні дослідження встановили численні „фактори ризику”. Наприклад, англійські науковці Браун і Сакі провели п’ятирічне спостереження 14252 новонароджених в місті Суррі, Англія. За цей час було задіяно 106 сімей, які були розподілені на сім’ї з „факторами ризику” та без них. Порівняння двох груп виявило 12 факторів, які відрізняли одну групу від іншої (включаючи характеристику дітей, минуле батьків, труднощі з фізичним чи ментальним здоров’ям, навколишнє середовище). Серед них жорстокість в сім’ї (зазвичай насилля чоловіка чи дружини) – найбільш передбачуваний „фактор ризику”, який призводить до насильства над дитиною у майбутньому.  При проведенні відбору сім’ї для втручання необхідно враховувати наступні фактори:

-          батьківське сприйняття дитини;

-          батьківську позицію дитини; індикатори формування прив’язаності;

-            якість батьківства.
                                   3) Третинні засоби запобігання/втручання

    Третинні засоби запобігання насильства – це надання послуг дітям та сім’ям, з якими вже трапились випадки насильства чи нехтування. Відповідне (реакційне) стеження та виявлення випадків насильства чи нехтування дітьми призводить до втручання у сім’ю, з метою припинення поганого ставлення та попередження його в майбутньому. Цей вид діяльності є необхідним навіть за наявністю проактивних первинних та вторинних запобіжних заходів. В Україні з дітьми, які потерпіли від жорстокого поводження, насильства працюють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які створюють притулки для жінок з дітьми, що постраждали насильства спеціалізованих служб. Будь-яке залучення працівників соціальної сфери до захисту дитини від жорстокого поводження повинно розглядатися в контексті мультидисциплінарного підходу. Всі запобіжні заходи мають проводитися в рамках Конвенції ООН про права дитини.